Так, вони є націонал-анархічним творчим угрупованням, засновником якого є Антін Мухарський, український актор та шоумен.

Здавалось, це всього лиш забавки дорослих, якби не мета, що об’єднала їх - мистецька діагностика різних станів сучасного суспільства і відображення їх шляхом мистецьких творів, проведенням публічних заходів та акцій, які, виносячи ту чи іншу проблему назовні, змушують суспільство та глядача до діалогу.

Виступаючи проти тотальної дебілізації суспільства та інших вкрай важливих проблем, вольні художники заявляють: «Хай живуть політики й політикани, а також жлоби, терористи і проститутки, хай буяє комуно-фашизм, популізм та жидо-масонство, хай російський ведмідь простягає лапу до нашого Криму, а негри піздять скінхедів і навпаки, хай ходять вулицями гнойні підори, а поп-зірки відрощують сраки на передвиборчих концертах, хай плодиться і множиться корупція, брехня і хамство, хай живе комерційне мистецтво і споживацька лихоманка, а телебачення, нарешті, витіснить літературу, театр та живопис, хай здохнуть ліси та висохнуть ріки, а кока-кола заллє Євразію і тоді, можливо, Місяць впаде на Землю – нам не байдуже! Ми не скажемо цьому – «хай»! Ми скажемо цьому – «хуй»! Бо це єдине, що можуть зробити чесні люди, як робимо це ми — вольні художники!»

СВХ, чітко відчуваючи сьогоднішній стан речей та розуміючи деякий романтизм своїх закликів, ні в якому разі не відступить від ідеї боротьби з образом «пришелепкуватого гопніка-гречкосія», нав’язаним українцям ззовні. Вони ладні зробити все, щоб створити «трамплін для майбутніх хвиль національного піднесення».

Вольні художники не обмежилися словами і вже тривалий час торують свій творчий шлях. Одним із результатів їхньої діяльності є дослідження феномену «жлобства» як вишкребка масової культури.

Що можна сказати про жлобство, жлобізм та жлоба зокрема? Члени СВХ асоціюють жлоба з масовою людиною, про яку писав свого часу іспанський філософ Ортега. Жлоб – це людина, яка керується своїми емоціями, вирішує усі проблеми шляхом агресії та емоційного тиску на оточуючих.

За словами Антона Соломухи «это обслуживающий персонал. Человек без будущего. Биомасса, которая покорно покоряется такому же жлобу, но находящемуся у власти». У дискусії, що точиться навколо цього феномену, подекуди з’являються і прихильники жлобізму в мистецтві, наприклад, Олексій Титаренко заявляє, що «это абсолютно нормально, когда раз в 500 лет в устоявшийся Европейский мир вторгается варвар и «перетрахивает» мировоззренческие основы запада. Творческая енергия сейчас бурлит на восточных окраинах Европы и надо давать ей выход. В этом аспекте наше варварство – исключительно позитивно».

Влада Ралко чітко дала психологічну характеристику жлоба: «Окружающий мир для жлоба ограничен территорией его собственной квартиры или имения. Все, что лежит вне этого поля является для жлоба чужим и заслуживающим хамского отношения. Отсюда горы мусора вокруг и тотальное ощущение экологической катастрофы. Реальность современного украинца – жизнь на мусорной свалке…

И здесь уместно будет заметить, что еще одной характерной чертой жлоба есть удивительная сосредоточенность на важности своей персоны.

Жлоб – это продукт массовой культуры, с телевизионным образованием и воспитанием».

На мою думку, термін «жлоб» може мати синоніми, адже я, пересічний громадянин, ще не знаючи про такого штибу культурологічні дослідження, називав це все «кугутством». Людей, яких безпосередньо знав і бачив, що вони сміття зі своєї квартири на третьому поверсі багатоповерхівки викидають через балкон під вікна сусідам знизу, я називав «кугутами». Певно, в кожного знайдуться свої подібні приклади.

Крім полеміки СВХ організовував та проводив на дану тематику художню виставку, де кожен міг побачити «ворога у лице», а, можливо і самого себе.

Яскравими представником «жлоб-арту» являється Іван Семесюк, голова СВХ.

З огляду його творчих доробків стає зрозумілим, що даний напрям мистецтва не такий вже інтелектуальний, проте все одно нікого не залишає байдужим, що і є головним у сенсі боротьби з невіглаством.

Красномовні назви творів такі як «Чаша Грааля», де зображено кульок зернят, та інші самі говорять за себе і не потребують пояснень – це сьогоденна реальність. І якщо хтось думає, що це вже в минулому, десь у буремних дев’яностих, то помиляється, оскільки є багато живих прототипів героїв картин.

Іншою, не менш цікавою особистістю серед бійців СВХ є Ніна Мурашкіна.

Що й у Семесюка роботи художниці, певно, не претендують на всесвітнє визнання, тим паче її довершені творчі акти, як і інших вольних, можна придбати навіть у вигляді репродукцій вартістю від 50 гривень. Знайти їх можна в магазині інтернет-галереї СВХ.

Самі тільки назви її картин «Ukrainian eyblya – the best of the best», «Two old Ukrainian pidors» чи «Blyadi toskuushie» наголошують про еротичний зміст. Останню роботу, наприклад, я би подарував колегам по роботі. Тобто, помітив певний прояв жлобства і натякнув, мовляв, дивіться, які ви зі сторони.

Хоча якась таки частинка жлобства є в кожному з нас і змінити себе ми повинні в першу чергу.

                                                                                                                                               Юрій Балюк