Оксана Бойченко «Я нікому ніколи не нав’язую свою думку. Так і не люблю, коли мені нав’язують».

         Люди є різні, але, коли вони об’єднуються задля чогось певного, то це означає, що вони є спільнотою. Ми вводимо традицію спілкування апстрімерів за допомогою цього журналу. Отже, будь-хто з вас може потрапити на шпальти журналу «Upstream» та бути почутим… Кожен має шанс відчути себе в якості відомої людини, у якої беруть інтерв’ю. Можливо, ви зараз читаєте ці рядки, а вам у соціальній мережі чи на поштову скриньку прийшов лист із пропозицією відповісти на декілька питань… Цього разу творчий колектив зупинив свій погляд на Оксані Бойченко.                          

— Оксано, скільки років ходиш по землі?

По землі так років 18, але мені 19 вже стукнуло)))      

            —Яку спеціальність здобуваєш?

Юридичну

         — Твоя майбутня професія співпадає з дитячою мрією? 

Я б не сказала так, але... це теж в принципі непогано.       

         — Ким хотіла бути в дитинстві?

Танцювати)) як це не банально звучить, але саме так)       

         — Займалася танцями?       

Трохи. Але недостатньо. Це просто мрія.       

         — Ти віриш в те, що працюватимеш за спеціальністю чи маєш інші перспективи?

Просто буде так, як воно буде. Може і по спеціальності, а може і ні. Побачимо, як складуться обставини.

         — Твої захоплення?     

трошки співати. Загалом -всього по трохи))                                                                                                                                                      

— Детальніше про аксесуари: хто в тебе замовляє їх, для кого вони?

Вони для дівчат. Все - ручна робота. Це найрізномантніші дрібнички, які загалом-то і не повторюються ніколи)) А якщо і повторюються, то все одно повністю не схожі одна на одну. Продаються вони в основному в універмазі, у відділі біжутерії ручної роботи. А замовляють як просто на вечірки, так і на виступи на сцені. Було дві наречені, одній саме зараз замість весільної фати я роблю маленький білий капелюшок з фатою... ну... замовляють, хоча і не часто.

         — Хто чи що надихнуло тебе робити такі цікаві штуки?        

Просто, "від нічого робити" почала, а подруга запропонувала цим серйозніше зайнятись.

         — Для цієї справи треба мати якусь базу, наприклад, гурток з бісероплетіння?

В мене ніякої бази нема. Я не знаю, як там у інших. Мене цьому ніхто не вчив.    

         — Певно, в тебе були якісь зразки для роботи?

Не було. Потім пізніше я вже почала шукати якісь фото з красивими речами і намагалась зробити щось подібне.

— Чи був у тебе випадок в житті, коли ти бачила, що тебе не розуміють оточуючі?

По-моєму, це провокуюче запитання. Кожного, абсолютно кожного, колись хтось із оточуючих не розумів. Це нормально. Ми всі різні. Ми не можемо підстроюватись один під одного, але можемо пристосовуватись, приживатись, іти на компроміси або просто не звертати уваги. Це вже залежить від характеру людини і від того, як вона сприймає оточуючих і себе поряд з ними.    

         — Ти із тих, хто підстроюється під інших?   

Скажемо так... я маю свою точку зору, але мені не важко вислухати інших і якщо мені щось не подобається - я цього не роблю, і нікому ніколи не нав’язую свою думку. Як і не люблю, коли мені нав’язують.  

            — Що тебе дратує в нашому суспільстві?     

На даний момент... підкупність людей. Але, пардон, пояснювати свою думку я не буду. Це просто враження саме сьогодні і саме в цей момент. Все в світі вирішують гроші.

— Три останні питання: 1. Що ти хотіла б змінити в світі? 2. Що очікуєш від Апстріму? 3. Твої побажання апстрімерам.

1. Хехе... як би це не банально звучало, зараз скажу вустами місс-всесвіт чи кого там))): миру у світі) і чесності побільше б)

2. Що я очікую? Хмммм... Що з вами буде цікаво)

3. Мої побажання апстрімерам: не сумуйте, все буде добре)

© Сидір Мак