Професор Центральноєвропейського університету Віктор Осятинський у своїй лекції «Вступ до концепції прав людини» висловив наступну думку:  «...права людини не є синонімом демократії; усе зовсім навпаки...».

 Демократія – це влада народу.

Навіть демократична влада є примусовою і закони, нею проголошені, є не що інше, як примус. Бо відповідні народні обранці не є абсолютними переможцями, тобто є люди, які не підтримують їх, але що тут зробиш – це вибір народу – колективної більшості – а не окремої особи. І думки 20-ти, 30-ти, а то й більше відсотків населення нікому не потрібні.

         Якщо громадянин порушує закон, то він одразу стає злочинцем. Якщо порушують права людини – це також порушення закону. Стоп! Невже закон і права тотожні за значенням?

         Все є складним і водночас закономірним. Закономірним в прямому сенсі цього слова, адже життя будь-якого громадянина вимірюється, оцінюється законами. Якщо проголосили закон, що пенсіонер повинен отримувати не менше 1000 гривень на місяць, а у діда Юхима наразі значно менше, то він піде до відповідної установи і скаже: «Маю право…». Звучить це слово «право» і ми відчуваємо від нього сили, які нас роблять володарями свого життя і ми вимагаємо для себе усього кращого. Добре. А якщо завтра затвердять закон, що всі діди на ймення Юхими, позбавляються пенсійних виплат, тоді що? Тоді наш дід Юхим іде до відповідної установи і кричить: «Фашисти!». І тут це слово буде доречне... Бо демократія – це влада народу, а не дідів Юхимів.

         «Незнання законів не звільняє громадянина від відповідальності» - усім відома фраза нагадує про те, що меч Демосфена нависає над кожним з нас до скону життя. І що найцікавіше тут, що ми самі дозволили його підвісити над собою: демократія – це ж  влада народу.

         Права людини – це можливість реалізувати себе, покращити своє особисте життя, навіть, бути особистістю, але в межах допустимого, бо на противагу цьому виступає колективний розум, який не завжди є адекватним – це демократія.

         Демократія – це небезпечна гра, в якій меч Демосфена може впасти і розколоти тобі череп, але у тебе є інструментарій до гри – права. Від знання цього інструментарію, від вміння ним користатись, від власної обачності залежить, чи буде той меч висіти над головою на міцній мотузці чи на гнилому ганчір’ї.

© Юрій Балюк