Головна » 2012 » Квітень » 21 » Боротьба з червоними в Бердичівському повіті (1920-1923 рр.)
12:05
Боротьба з червоними в Бердичівському повіті (1920-1923 рр.)

Не завжди Бердичів був «червоним», а Бердичівщина і поготів. Після відступу військ УНР тривалий час продовжувалася боротьба проти більшовитської влади. Нове покріпачення селян у формі безоплатної примусової роботи в радгоспах, обкладання населення поборами у вигляді «продрозверсток», а згодом і «продналогів», посилювало антирадянські настрої. Червоні безчинствували над селянами. Так, станом на 14 липня 1922 року, в інформаційному зведенні до Бердичівського повітового виконавчого комітету йдеться про масові грабунки майна селян: «Замечаются кражи со стороны красноармейцев, расположенных при Белиловке».

На Бердичівщині у період 1920-1923 років оперували повстанські загони під керівництвом отаманів Трейка, Карого, Кравченка-Пугача та інших. Саме козаки ставали на захист мирного населення, хоч більшовитська пропаганда називала їх «бандитами», проте ми можемо об’єктивно відповісти на питання «хто є хто?». В газеті «Вісти» 1922 року Бердичівська Повітнарада у зверненні «До всіх громадян Бердичівщини» ухвалила наказати «всім волнарадам повіту: 1) В тих хуторах і селах, що дають притулок бандитам, обов’язково розібрати будівлі… 2) Негайно висилати до концентраційних таборів усе чоловіче населення віком з 18 до 45 років, що живуть у тих хуторах та селах, котрі не вжили заходів, аби сповістити військову владу о перебуванню бандитів, або допомагали бандитам фуражом і продуктами».

Працюючи з документами ЧК, я жодного разу не знайшов інформацію про вбивства чи грабунки повстанцями мирних жителів. «Каральний меч» лягав тільки на плечі міліціонерів, комнезамів, чекістів. Загалом, діяльність козацьких загонів базувалась на диверсіях: підривах мостів, нападах на охорону заводів із захопленням зброї, фуражу, знищенням документації тощо.

Варто згадати спогади отамана Якова Гальчевського-Орла «Проти червоних окупантів», що був свого часу командувачем Подільської повстанської групи, яка з’єднавшись із загоном Пугача-Кравченка в травні 1921 року «погостювала» на території Бердичівського повіту (до складу повіту також входили села нинішніх Козятинського, Погребищанського та Ружинського районів): «Під Кожуховом на тракті зустрічаємо 20 большевиків з їхнім старшиною. Це відділ для стягання продовольчого податку. Обезброюємо большевиків, їхнього начальника розстрілюймо при дорозі, а солдатів по черзі кладемо на придорожнє каміння догори «нижнім тілом» і вліплюємо кожному по 50 «шомполів». Після такої церемонії пустили всіх большевиків у темряву ночі».

Знайдуться і сьогодні запаморочені громадяни, що будуть заперечувати слова Якова Гальчевського як суцільну брехню. Тому слід підтвердити, що це не вигадки. Наприклад, в мемуарах «Проти червоних окупантів» написано, що, коли Гальчевський гостював у отамана Пугача-Кравченка, то стався випадок, коли кінна розвідка об’єднаного загону повстанців зіткнулася з червоноармійцями. Ця історія документально підтверджується рапортом начальника 3-го підрайону промміліції станом на 11 травня 1921 року: «7 мая в с. Юзефовку со стороны Зозуленец Самгородской волости, около 5-ти часов дня появились 2 бандитских разведчика, которые встретив 5 красноармейцев, ремонтировавших телефонную сеть, закричали им «руки вверх». Один из красноармейцев выстрелом из винтовки убил на месте одного из бандитов (від авт. - за словами Гальчевського, козака звали Семеном), но в это время из засады вылетело около 30 бандитов-кавалеристов, которые открыли стрельбу по красноармейцам; три красноармейца скрылось, а два были задержаны бандитами и после зверскаго издевательства изрублены шашками.

Банда напала на волостной Комиссариат, сожгла весь архив и забрала пишущую машинку, 8 винтовок. К вечеру она выехала к сахзаводу. Там забрала 16 лошадей, 160 пудов овса, 3 повозки, бричку. Милиция, вследствие малого количества людей (4-ех человек) и отсутствия винтовок разбежалась, хотя 2 человека попались бандитам, но так как у них не было оружие, то их освободили.

Численность: 60 кавалеристов с новыми карабинами австрийского образца, шашками, пулеметами «Льюиса» на каждые 4 человека, седла новые английского образца, лошади хорошие. Пехота – 200 человек – одеты в свитки и шинели, некоторые в буденовских шапках (від авт. - зі спогадів «Проти червоних окупантів» ці шапки носили деякі козаки Гальчевського і він сам), а некоторые имеют украинские значки на рукавах».

Звісно, за діяльність повстанців нерідко чекісти карали цілі села. Із розмови з повітовим ревкомом, липень 1921 року, стає відомо, що на село Вівсяники за перебування деякий час там повстанців, накладено контрибуцію: 25 коней, 25 корів, 30 свиней, 50 шинелей, 50 пар білизни. Назначено 50 заложників, яких разом із контрибуцією забрали в Самгородок.

Заложників червоні використовували для того, щоб змусити селян видавати повстанців або збіжжя на «продрозверстку». Якщо село не виконувало вимог, то заложників вбивали і забирали наступних, але вже вдвічі більше.

Бердичівський повстанський комітет

Із доповіді про діяльність Бердичівської ЧК з січня 1920 по лютий 1922 років стає зрозумілим, що боротьба з «політичним бандитизмом» гальмувалася через відсутність кавалерійських загонів. Проте вже діяв агентурний апарат, завдяки якому багато виступів та планів повстанців були заздалегідь відомі чекістам. Таким чином, у 1921 році червоні викрили штаб повстанських військ у Бердичівському повіті, який знаходився в селі Немиринці. Подібні штаби або комітети створювались для організації повстання за підтримки керівництва УНР, що перебувало в Польщі.  Ліквідація чекістами повстанських комітетів стала однією з причин поразки останнього Листопадового походу військ УНР на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником, оскільки він не зміг з’єднатися з більшістю повстанських загонів через їхню розпорошеність.  Під час викриття Бердичівського повстанського комітету, було схоплено керівників: Сорокопуда, Снігура та інших. Арештованих утримували у  Бердичівській в’язниці

За донесенням начштабу Щелкунова від 2 травня 1921 року, в Самгородському районі, у селі Вівсяники було засідання повстанців: «На котором решили 4 5 мая произвести набег на Бердичевскую тюрьму, с целью освобождения арестованных бандитов, по их подсчету они располагают 7000 участии приблизительно 2000. Штаб находится в Псяревке (від авт. - Псярівка), общим руководителем назначен Кравченко… Наш осведомитель на этом заседании присутствовал, сейчас находится в банде. Войска стягиваются в Самгородок».

Незрозуміло, чи було 7000 (хоча інші чекістські документи наголошують саме на цій чисельності), чи 2000 козаків, але наступ на Бердичів захлинувся. Начальника повстанського штабу Карчевського, коменданта тилу Петренко схоплено і розстріляно у вересні 1921 року.

У подальшому, по селах повіту козаки закликали населення до повстання. Червона розвідка в літку 1921 року доповідала про появу у різних частинах повіту невеликих загонів отаманів Трейка, що приходив на Бердичівщину зі Сквирського повіту, Хмари, Пугача-Кравченка. За спогадами Яківа Гальчевського, орієнтовно в цей час Пугач-Кравченко тимчасово розпустив Бердичівський повстанський комітет. Проте отаман Кравченко не припинив свою діяльність, хоча Гальчевський зазначав протилежне. Так, станом на 6 липня 1921 року, із виписки інформаційного відділу Бердичівського ревкому стає відомо, що в Самгородському районі об’єдналися загони Жука — Кравченка — Трейка разом 10 кавалеристів, 30 піших при 2 кулеметах «Льюїса», «одягнені по-селянськи».

Повстанці теж мали своїх людей в органах більшовитської влади. Наприклад, в доповіді про роботу Бердичівської окружної міліції за 1922 рік йде мова, що особовий склад на 45% складається із ненадійних елементів.

Отаман Пугач-Кравченко

         Багато імен повстанців лишаються і по сьогодні невідомими. Хіба що, за допомогою ентузіастів з різних міст України по крупинці збираються відомості про того чи іншого отамана. Із найбільш відомих отаманів, що свого часу діяли на теренах Бердичівського повіту є Карий та Трейко. Життя Карого і Трейка детально досліджено членами історичного клубу «Холодний Яр», сайт якого можна з легкістю знайти в інтернеті. А от щодо отамана Пугача-Кравченка, то його особистість є маловідомою для широкого загалу.

         Зі спогадів Я. Гальчевського: «Отаман Пугач заховувався з гідністю. Був це мужчина років 27, чорнявий, вродливий і добре збудований. Розумом не грішив, балакати з домішкою демагогії вмів переконливо, хоч не все говорив – як мені здавалося – правду. Каже він, що служив у російській армії і був поручником, чи штабс-капітаном. З поведінки видно, що він хворобливо-амбітний. Його козаки побоювалися, бо часто вибухав гнівом…».

         Також Гальчевський описує Пугача як сміливу людину, але поряд з цим і необачну. Зрозуміло, що він мав харизму, але у військовій справі міг допустити фатальної помилки. Був факт, що Пугач відпустив полонених у бою большевиків, навіть перебинтувавши поранених, щоб, мовляв, не боялися піддаватися. Але зробив він це біля села, під Самгородком, в якому повстанці зупинилися на постій. Згодом в це село зайшли червоні карателі разом з тими самими «перебинтованими» та вчинили безчинства над беззахисними селянами.

         Отаман Пугач — Кравченко Харлампій Васильович — свого часу очолював Бердичівський повстанський комітет і невдалу спробу наступу на Бердичів. Він проводив «насильну» мобілізацію юнаків, щоб їхні родини не понесли відповідальності за це перед чекістами. До отамана йшли молоді, ще несвідомі хлопці, які хотіли покозакувати на що, будучи свідком, нарікав Гальчевський. Є цікавий документ, який може стосуватися Кравченка – донесення райкоменданта комбата 319 (?) полку за відомостями старшого міліціонера охорони Махаринецького цукрового заводу Рашкевича Володимира, 23 липня 1921 рік, Козятинський район: «Банда состояла из молодых хлопцев лет 18, пехотинцев на подводах (від авт. - з інших джерел відомо, що було ще 10 кавалеристів), одежда вольная. Предводитель банды в белом плаще с накидкой, польской саблей, кожаной фуражке, лет 28 и его помощник в шинельной свитке, фуражке со значком железнодорожника, штаны засаленные, шрам вдоль щеки. Пулемет один. Говорят по-украински. Атамана величают: «паны добродьи». Милицию приговаривали идти в их армию. Нагружено 7 подвод по 8 мешков сахару. Сигнал отхода – 2 револьверных выстрела. Отряд двинулся по дороге на Немиринцы. В селе Немиринцах Ширмовской волости раздеты до гола 3 кавалериста, сего числа на рассвете. Отобраны лошади и седла».

         Попри все червона влада укорінювалася вже надовго, у Бердичівському повіті значно збільшувалося число воєнізованих формувань Червоної армії.

         Повітова газета «Голос труда», 15 липня 1922 року, під заголовком «В Бердичеве» розмістила статтю «Ликвидация бандитизма на Бердичивщине», в якій повідомлялось про знищення «банди» Карого—Яворського, але «бандит» Кравченко, досі невловимий, «ставший тепер приемником Карого, и присвоив себе его титул (від авт. - командувач Північною групою повстанських військ України) вместе с 20 обманутыми молодыми крестьянами в возрасте не свыше 20 лет, пытался «свергнуть Советскую власть». Далі велася мова про те, що «банда» Кравченка вже ліквідована, а сам отаман ненависний селянам, переховується в лісах і такі як він – «головнокомандующие» - займаються тепер «обкраданням комор». Стаття завершується твердженням, що до кінця 1922 року бандитизм як такий загалом буде «изжит».

         Стосовно газети, чи правдою було повідомлення про знищення загону Кравченка?

         9 травня 1922 року 40 піших на чолі з Кравченко здійснили напад на винокурний завод, де зарубавши двох міліціонерів і поранивши начальника охорони, забрали 12 бочок спирту.

         20 травня того ж року загін Кравченка чисельністю у 25 чоловік був оточений в яру між селами Вівсяники та Левківка кавалерійським загоном. Результат: 2 червоноармійці вбиті, 1 поранений, після бою козакам вдалося сховатися в лісі.

         Далі найцікавішим документом є доповідь про діяльність «Чрезтройки» по боротьбі з «бандитизмом» Бердичівського повіту з 2-го по 17 червня 1922 року: «2 июня Тройка с отрядом прибыла в с. Самгородок, где в районе оперировала банда Кравченко численностью до 20 человек. 5 июня облава селений Овсяники, Мончино и Сопин (від авт. – Вівсяники, Мончин, Сопин). В Мончино у гражданина Каченюка в клуне обнаружены бандиты во главе с Кравченко (7 человек). Один красноармеец убит. Бандиты отстреливались из пулемета. Бандиты бежали по направлению к Бритским хуторам, их настигла конная разведка и были изрублены красноармейцами. Один красноармеец убит, один бандит схвачен. Кравченко с другими сбежал, побегу котораго способствовали крестьяне села Мончино. У убитых обнаружены оружие-карабины, наганы, штамп бандитского штаба и жестяная посуда со спиртом. 5 июня произведен допрос двух задержанных.

7 июня Тройка выступила в с. Мончино для выкачки ненадежнаго элемента. 8 и 9-го произведен сход селян для разъяснительной работы. Случаев же чистосердечнаго признания об укрывательстве бандитов, а также награбленнаго имущества между селянами этого села не проявлено, в виду чего по постановлению Тройки перед сходом было расстреляно один бандит, два укрывателя, бандитских осведомителей и один ответчик. После, в селе Сопин поймано 2-их бандитов и один сдался добровольно. На допросе один (Лавренюк) сообщил приблизительное местонахождение награбленных Кравченко вещей, а также выдал укрывателей селян. Нашли еще одну бочку спирта (весь конфискований спирт був переданий у фонд по боротьбі з бандитизмом).

10-го при сходе расстрелян бандит Поломарчук. Согласно данных сведений бандитом, Тройка направилась в с. Левковка, где у одного из селян спрятаны Кравченко 9 винтовок, пишущая машинка и бочка спирту. Был проведен сход селян с агитацией, предложено указать укрывателей бандитов, за что было обещено полное помилование, но несмотря на это из селян никто ничего не указал. Тогда был сделан поголовный обыск во всех дворах селян Левковки. Под террором селяне перекопали дворы друг у друга. Лишь 12 июня у крестьянина Росича найдено во дворе 1 бочка спирта и портфель документов. Росич был арестован и несмотря не на какия даваемые ему обещания о неответственности за признание, где спрятано оружие, не сознался. Но когда спросили его 4-х летнего ребенка, то тот сказал, что видел, как отец перепрятывал винтовки. Тогда Росич сам указал на местонахождение 9 винтовок. Росич был расстрелян. Пишущую машинку не нашли.

Словили еще одного бандита. Он указал на Нагорного из Мончино, что у него спрятаны 2 бочки спирта, и нашли: одну – в клуне, другую – в огороде. Нагорного расстреляли при сходе и тогда ответчики испугавшись всего этого через два часа поймали бандита и выдали двух женщин-укрывательниц, которые переданы в БОГПУ (від авт. – Бердичівське об’єднане державне політичне управління, прототип НКВС) для извлечения агентурного материала».

Із досліджень історика Костянтина Завальнюка випливає, що полковника Кравченка видали чекістам у жовтні 1921 року. Ймовірно, що він був амністований, оскільки в липні 1923 року чекістами ліквідована повстанська організація «Гуляй-Воля», на чолі якої стояв Кравченко. Тактика організації була зумовлена на підготовці територіальних повстанських загонів. При ліквідації організації виявлено 95 активних учасників.

Опісля Кравченко пробрався до Польщі, а в 1925 році знову повернувся на територію України, де сформував новий загін. Остання згадка про отамана Пугача, за словами Костянтина Завальнюка, датується 1928 роком. Тоді він виступив у Франції перед паризькими робітниками, розповідаючи їм про пануючі порядки в СРСР.

З усього вищенаведеного стає зрозумілим, що деякі повстанці ставали агентами чекістів та попри все боротьба з червоними тривала ще довгий час. 

Звіт про роботу окрвиконкому з 15 квітня 1925 року по 1 січня 1926 року: «По окрузі було оперірувало 23 банди… Всі вищезазначені банди карного характеру, за виключенням банди «Рудого», яка має ознаки карно-політичні. З зазначених банд залишились неліквідованими банда «Рудого» та сам отаман банди «Бабич».

Юрій Балюк

Голова Бердичівської

міськрайонної громадської

організації «Добра справа»

Переглядів: 769 | Додав: Yuri | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]